Одного разу п'ятирічна донька підбігла зранку до ліжка мами і спитала: «Мама, а ким ти хочеш стати, коли виростеш?»
Мати вирішила, що доня придумала для себе нову гру і відповіла:
— Ну, я думаю, що, коли виросту, стану мамою.
— Ти не можеш стать мамою, — запротестувала донька. — Ти і так вже мама. Ким ти хочеш бути?
— Ну добре, я стану вчителем.
— Неправда. Ти вже вчитель.
— Вибач, доцю, але я навіть не знаю, що тобі сказати.
— Мама, скажи просто, ким ти хочеш бути, коли виростеш. Ти ж можеш стать тим, ким захочеш.
І тут мати зрозуміла. Але ця думка була такою неочікуваною, що вона просто нічого не змогла сказати. Ця, здавалось би, не важлива розмова проказала їй, що в очах дочки вона все ще могла стати тим, ким хоче. Сім'я, робота, повсякденні справи, двоє дітей, рутина життя — все це в одну мить втратило для неї будь-яке значення. Адже донька впевнена, що мама все ще може мріяти, що її майбутнє ще не визначене. Вона повинна рости, і їй належить зробити ще так багато.
Немає коментарів:
Дописати коментар