Негатив

Нам всім часто доводиться чути та бачити негативні емоції. Зазвичай реакцією на них є або контрнаступ, що призводить до взаємозвинувачень та сварок або неприйняття, тобто ігнорування. Однозначно правильної реакції на образи або глузування немає. Потрібно використовувати одну з двох. Здається, що друга найправильніша, адже, не "підливаючи масла в вогонь", ти даєш змогу затихнути гніву співбесідника. Проте це лише тимчасово, до найближчої нагоди. Перший варіант якось теж не надто обнадіює, бо довести щось комусь важче, ніж здається на перший погляд. Альтернативою може бути поєднання спокою і дохідливого роз'яснення. В цьому випадку "словесний нападник" розуміє, що на таку врівноважену людину його вплив мінімальний, а аргументована бесіда відкриває йому можливість мислити по-іншому. Слова сприймаються не агресивно, я б навіть сказав, нейтрально, проте все-ж-таки сприймаються. Не відкидаються, як в першому варіанті і не відсутні, як в другому. Відбувається перелом свідомості, оскільки якщо його думка і опонента настільки різнобічні і в кожного "своя" правда, то з'являється розуміння, що таких варіантів може бути безліч і кожен може опинитись на його місці.

Прийняття

Наймудріші люди в історії розуміли той факт, що всі ми є частинкою єдиного цілого. Поняття "хорошого" та "поганого" дуже суб'єктивне та тимчасове. Найкращим варіантом для боротьби з проблемами є відмова від від боротьби як такої. Ми завжди з чимось боремось... Але якщо прийняти ситуацію такою, як вона є, то тоді боротьба втрачає сенс. Прикладом є історія про східного мудреця, до якого приходили люди за порадами та якого поважали. Але одного дня молода дівчина сказала, що вона носить дитину саме від нього. Прийшли її батьки і сказали йому не надто приємні речі, на що він відповів "та невже?". Пізніше йому віддали дитину і сказали, що він повинен за нею доглядати. Він рік чемно піклувався про немовля, проте дівчина зізналась батькам, що дитина від молодого хлопця і що вона збрехала тоді. Батьки прийшли забрати дитину і розповіли правду, на що мудрець відповів "та невже?". Чого нас вчить подібна історія? Приймаючи ситуацію такою, як вона є, ми не даємо шансу своєму его керувати нами, не даємо емоціям затьмарювати розум. Ще цікавішим є приклад про американця, який виграв в лотерею новеньке авто. Коли його вітали друзі і казали, що він щасливець, то у відповідь почули лише одне слово "можливо". Пізніше на цьому автомобілі він скоїв ДТП і потрапив до лікарні з тяжкими травмами. Ті ж самі друзі казали, що йому не пощастило у зв'язку з цим авто і він знову сказав "можливо". А коли його дім звалився в прірву в період його лікування, то батьки сказали, що йому повезло. І втретє почули "можливо". Ця людина не робила передчасних висновків, не ділила світ на хороший і поганий, а лише сприймала ситуацію так, ніби все можливо... І ця людина права )

Самопізнання

Найкраще характеризує людину те, чого вона бажає саме тепер, в дану мить. З часом наші бажання змінюються, але... Часу ж немає насправді, він лише одиниця виміру, придумана людьми. Отже міняються самі люди та їхні бажання. Нам важко побачити себе збоку, важко сказати хто ми. Питання до самого себе: "хто я є насправді?" може стати найважливішим у житті кожного. Відповісти на нього не важко, тут є безліч правильних варіантів, але проблема якраз в тому, що та правильна відповідь, яка підходить найбільше для конкретної людини, може пройти непоміченою. Як ти себе бачиш? Ким? Наскільки позитивно себе оцінюєш? Чи можеш уявити себе, спостерігаючим за собою? Психологія дає початок діям, які формують звички, а на звичках будується все наше життя, починаючи з найпримітивніших. І все-таки дуже прикро, що оточуючі, в більшості випадків, знають нас краще, ніж ми самі. І хоч наша найбільша сила в тому, що ми вільні вибирати свою реакцію на обставини, та подібний вибір неможливо зробити без розуміння хто і навіщо його здійснює.

Усвідомлення

Хіба голос в нашій голові - це ми? Ні. Він - це наше его. Ми справжні - відсторонені від всього минулого досвіду, ми поза розумом. Коли знаєш, що можеш "чути" свої думки як сторонній спостерігач, тоді з'являється іскра "просвітлення". В одну мить ти усвідомлюєш, що весь потік думок - це не істина, а наслідок. Зовнішній чинники формують наше его, іншими словами - розум, він заповнює нашу "голову", витісняючи до максимуму волю. Люди робляться підлеглими своїх думок, адже не допускають, що самі думки можна розглядати як об'єкт дослідження. Це новий рівень свідомості, адже те, що внутрішній голос і ти - різні речі, дає можливість здійснити новий та глибший аналітичний процес себе самого, кожної людини зокрема і навіть соціальних груп. Це відбувається поступово, іноді супроводжується страхом. Важко звикнути до відсторонення. Здається, що це замкнуте коло - "усвідомлення усвідомлення", але незмінним є факт, що думки можна розглядати не лише як нероздільну частину свого "я", а й як окрему одиницю. Просто ніхто ніколи не казав нам цього, ми це не вчили в школі, ми вважали, що ми - це те, що ми думаємо. Древній філософ ствержував: "Я думаю - значить я існую" і він помилявся, пов'язуючи людські думки з духовною складовою. Люди чисті та рівні, не зважаючи на вік, стать, національність та ін... Вони просто цього ще не усвідомили.

Технічний прогрес

Існує хибна думка, що із вдосконаленням засобів виробництва зростає кількість безробітних. В період комп'ютеризації ці страхи відчувались особливо гостро, проте в результаті все змінилось на краще, адже виникли нові професії в сфері ІТ. Думаю, що дане правило можна застосувати до будь-якого виду людської діяльності, адже істина говорить - якщо результат корисний людям, то позитивна віддача обов'язково буде. Аналогічна ситуація з кінотеатрами. Їм передрікали неминучу гибель, як після появи домашніх телевізорів, так і після поступлення у вільний продаж відеомагнітофонів. Але і цього разу все вийшло навпаки - конкуренція дала можливість вдосконалити "великий екран", що потягнуло за собою розширення штату. Неймовірно, але таких фактів безліч і наші страхи, зазвичай, бувають невиправдані.