Пікселі (фільм)

В цілому кіно не сподобалось, незважаючи на зірковий склад акторів та спецефекти. Чому? Він дуже передбачуваний. Немає інтриги, загадки. Він якийсь сухий та зорієнтований більше на підлітковий вік. Все відбувається ніби спонтанно, але не цікаво. Акцент зробити немає на що. Рятування світу? Банально. Задопомогою навичок в коп'ютерних іграх? Вже цікавіше. Метріалізована комп'ютерна героїня? Та це ж мрія багатьох геймерів-дітей! Проте єдиний епізод, який запам'ятався глибоко - це усвідомлення Сендлером того, що він переможець. Ця віра в себе з'являється лише тоді, коли він дізнається факти про порушення з боку супротивника. Немає дослідження космітів, немає тісного контакту з ними в, немає трагічності. Така собі комп'ютерна гра вперемішку з кінофільмом. Емоцій викликав мало... Може тому, що я надто дорослий? )

Милостиния

Давати чи ні? З одного боку це правильно, адже життєва позиція вчиняти з людьми так, як ти хочеш щоб поводились з тобою є однозначно правильною. Про це навіть сказано в Біблії іншими словами: "люби ближнього свого, як самого себе". Проте існує думка, що даючи гроші на вулиці, ви цим вчинком стимулюєте людину продовжувати просити. Він або вона бачить, що стабільний дохід є, тому думки про інші методи заробітку зникають, оскільки для цього потрібно докласти більше сил та часу. Бувають випадки, коли люди з набагато гіршим станом здоров'я заробляють самостійно, в той час коли просять майже здрові. Хто винен? Винні в рівній мірі і ті, хто дають і ті, хто просять. 50 на 50. Це не означає, що давати не треба принципово, але і не означає, що давати треба усім підряд.

Те, що в нас є

"Я сумував тому, що у мене не було взуття, поки не побачив людину, у якої не було ніг."

Автором цього вислову можна вважати як Зенедіна Зідана, так і Антуана де Сент-Екзюпері. Також існує думка, що це взагалі японська мудрість. Походження не надто важливе, адже суть лишається незмінною - цінуй, що маєш, бо ніхто не знає, що нас чекає в майбутньому.

Наші очікування

Є думка, що коли людина розчаровувається в комусь або в чомусь, то це не вина зовнішнього чинника, а не її самої через те, що вона забагато чекала від об'єкту. Схожою за змістом є теза про те, що ніколи не розчаровується лише той, хто нічого не очікує. І справді, хіба це вина людей, що ми(!) про них думаємо не так, як є насправді? Прийняти людей з усіма їх недоліками - кращий з варіантів. Цей шлях протилежний силовим методам, через які ми хочемо та намагаємось змінити світ. Кожна дія має протидію, тому варто ставитись з розумінням до людей та бачити світ з їхнього боку.

Насилля

Раніше притримувався думки, що людина повинна(!) знати про погане: про вбивства, про несправедливість, про жорстокість. Аргументом було те, що коли ти зустрінешся з цим в реальному житті - ти психологічно будеш стійкішим і більш готовим. Проте тепер я розумію, що якогось реального підґрунтя так думати немає. Навпаки - те, чим ми активно цікавимось рано чи пізно матеріалізується. Не обов'язково в тій самій формі чи на тому самому проміжку часу, але зло прийде, оскільки ми його "накликаємо". Іншим аргументом я вважав, що без контрасту неможливо насолоджуватись позитивом. Потрібно пізнати біду, щоб радіти щиро, порівнюючи радість. Але і тут я помилився: можна бути щасливим без поганих думок, без жахів. Більше того - лише так можна бути по-справжньому спокійним та радісним. Правило, яке діє скрізь: "подібне притягує подібне". Я не дивлюсь жахи кілька років спеціально, незважаючи на те, що вони були моїм улюбленим жанром. Моє ставлення до них було помилкове.

Застарілий Flash

Останні кілька днів з'являлось повідомлення про те, що Adobe Flash Player в моєму Firefox (під Ubuntu) старої версії і на всіх сайтах, щоб відтворити флеш-анімацію, потрібно було підтведжувати, що я згідний скористатись саме цією версією плагіну. Замість флеша відображалось специфічне вікно запиту (на початку статті), що, чесно кажучи, дратувало та забирало час. На формуах говорилось про те, що вихід із ситуації - це або перейти на інший браузер або відмовитись від флешу взагалі. Проте існує ще одне рішення - можна всього-навсього дати команду "вогняній лисиці" не блокувати свої плагіни, тобто розширення. Для цього потрібно в командному рядку ввести extensions.blocklist.enabled та змінити параметр на "false". Для перевірки результату достатньо перезавантажити сторінку (не браузер).

Постава

Чому нам подобаються люди з випрямленою спиною, розправленими плечима і піднятою головою? Тому, що це - наш звичний стан, це норма. Але через гравітацію ми сутулимось та згинаємось. Це один із аргументів, який вчені наводять для підтвердження факту, що наша планета не є рідною для нас. І в цьому я бачу раціональне зерно, адже сколіоз присутній майже в 90%(!) людей на Землі. Нас в школі вчили правильно сидіти і правильно ходити, але не сказали чому це так важливо в житті, не сказали, що самооцінка залежить від цього більше, ніж від знань по деяких "предметах" разом взятих. Побачити себе збоку важче, ніж когось, але це того вартує.

Ціна

На днях стався цікавий і пізнавальний випадок - мав розмову з одним спеціалістом, знавцем своєї справи, від якого мені була потрібна допомога. Не безкоштовно, як ви вже здогадались. І тоді я зробив помилку - спитав чи ця сума не буде більшою за ту, яку я вважав максимальною. А наступного дня мені була оголошена саме ця цифра. Чому? Тому, що, по його словах, ми про неї вже домовились, хоча я навіть уяви не мав про кінцевий результат. Мій співбесідник розцінив моє питання як готовність заплатити і навіть більше... Він вважав, що я пропоную(!) таку ціну. В моїй ж свідомості вона була максимумом. А для нього, скоріш за все - середньою або "точкою відліку". Я дав можливість собою маніпулювати, мені нікуди було діватись, адже робота зроблена, вартість "обговорена" і я загнав себе в глухий кут. Так в житті буває...

Кури

Розповідь однієї жінки, яка заставляє задуматись.

"Кури - вони як люди. У них ті ж бажання, вони роблять ті ж помилки і страждають від власного невігластва точно так само, як ми. З їхньої поведінки я отримала корисний урок. 
Коли настає час годування моїх курей, я кладу в центр двору велику миску, наповнену їх улюбленим кормом, і кличу їх. Деякі кури в цей момент знаходяться поруч, інші далеко. Але варто їм почути мій голос вони всі збігаються стрімголов. Ті кури, які опинилися поблизу, захоплюють свою частку їжі і тікають в куточки двору. Інші, помітивши, що у товаришок з'явилася їжа, починають ганятися за ними, не звертаючи уваги на мій голос і на миску, наповнену чудовим кормом. 
Проходить зовсім небагато часу, і виявляється, що всі кури знаходяться в найвіддаленіших кутках подвір'я, далеко від корму. Вони б'ються, дряпаються і відбирають один у одного те, що дісталося небагатьом. І при цьому жодна з них не розуміє, що посеред двору стоїть велика миска, повна корму, отримати який можна без будь-яких зусиль."