Раніше притримувався думки, що людина повинна(!) знати про погане: про вбивства, про несправедливість, про жорстокість. Аргументом було те, що коли ти зустрінешся з цим в реальному житті - ти психологічно будеш стійкішим і більш готовим. Проте тепер я розумію, що якогось реального підґрунтя так думати немає. Навпаки - те, чим ми активно цікавимось рано чи пізно матеріалізується. Не обов'язково в тій самій формі чи на тому самому проміжку часу, але зло прийде, оскільки ми його "накликаємо". Іншим аргументом я вважав, що без контрасту неможливо насолоджуватись позитивом. Потрібно пізнати біду, щоб радіти щиро, порівнюючи радість. Але і тут я помилився: можна бути щасливим без поганих думок, без жахів. Більше того - лише так можна бути по-справжньому спокійним та радісним. Правило, яке діє скрізь: "подібне притягує подібне". Я не дивлюсь жахи кілька років спеціально, незважаючи на те, що вони були моїм улюбленим жанром. Моє ставлення до них було помилкове.
Немає коментарів:
Дописати коментар