Хіба голос в нашій голові - це ми? Ні. Він - це наше его. Ми справжні - відсторонені від всього минулого досвіду, ми поза розумом. Коли знаєш, що можеш "чути" свої думки як сторонній спостерігач, тоді з'являється іскра "просвітлення". В одну мить ти усвідомлюєш, що весь потік думок - це не істина, а наслідок. Зовнішній чинники формують наше его, іншими словами - розум, він заповнює нашу "голову", витісняючи до максимуму волю. Люди робляться підлеглими своїх думок, адже не допускають, що самі думки можна розглядати як об'єкт дослідження. Це новий рівень свідомості, адже те, що внутрішній голос і ти - різні речі, дає можливість здійснити новий та глибший аналітичний процес себе самого, кожної людини зокрема і навіть соціальних груп. Це відбувається поступово, іноді супроводжується страхом. Важко звикнути до відсторонення. Здається, що це замкнуте коло - "усвідомлення усвідомлення", але незмінним є факт, що думки можна розглядати не лише як нероздільну частину свого "я", а й як окрему одиницю. Просто ніхто ніколи не казав нам цього, ми це не вчили в школі, ми вважали, що ми - це те, що ми думаємо. Древній філософ ствержував: "Я думаю - значить я існую" і він помилявся, пов'язуючи людські думки з духовною складовою. Люди чисті та рівні, не зважаючи на вік, стать, національність та ін... Вони просто цього ще не усвідомили.
Немає коментарів:
Дописати коментар