Помітив, що в більшості випадків людині легше пробачити когось, ніж самого себе. Ми робимо помилки, але які відчуття нас тривожать після усвідомлення того, що вчинок був невдалий? Ми активно себе караємо як на емоційному, так і на фізичному рівні. Період повернення до попереднього темпу життя буває достатньо довгим і важким. Пояснити чому інших пробачається не так важко можна - це банальний егоїзм, але з самим собою егоїстом не станеш, не відвернешся і не "глянеш згори". Тут ти лишаєшся сам на сам зі "звіром". Так, ця метафора може сприйматись майже буквально, адже помилки стаються під впливом емоцій, коли розум перебуває в стані сну. Тоді амбіції затьмарюють раціональне мислення. Ми знаємо, що може статись, але все-одно робимо помилку, тому відчуття провини нас тривожить так сильно. А марно. Адже все відбувається саме так, як краще для нас. Це не означає, що можна всю відповідальність звести нанівець, та хто зна чи ці "уроки життя" не вбережуть нас від катастрофи, яка в сотні разів страшніша від теперішньої проблеми... Уміти радіти тому, що маєш - основа правильного життєвого шляху.
Немає коментарів:
Дописати коментар