Заперечення

Ми реагуємо множинними «Ні» на неприємності в нашому житті. Всі наші реакції - наша злість, лють, наші думки - кажуть: «Ні. Я не хочу, щоб це зараз тут було. Я не хочу, щоб у мене боліла голова, я не хочу буркотливого чоловіка або конфліктну дружину, я не хочу, щоб зараз йшов дощ!». Жоден звір, жодна рослина так би не прореагували. Лише ми, люди, маємо дивовижну здатність говорити «Ні» чомусь з того, що вже тут. Саме це наше «Ні» як заперечення багатьох речей, почуттів, людей та подій створює, власне, проблему. Якщо за вікном йде дощ, хіба - об'єктивно - це проблема? Проблеми виникають тільки тоді, коли ми самі внутрішньо починаємо чинити опір чомусь зовнішньому, наприклад тому ж дощу за вікном, говорячи собі, що для нас було б більш бажаним, якби в цей момент за вікном світило сонце. Таким чином, проблема полягає не в самій речі (явищі чи події), а в нашій реакції на неї. Спочатку кожна подія повністю нейтральна. Воно є тим, чим є. Але ми не хочемо приймати її такою, яка воно є. Хоча в той момент ми не можемо абсолютно нічого змінити в тому, що відбувається або вже сталося. Ми нічого не можемо змінити в похмурому або нервовому погляді нашого чоловіка, в балансі нашого банківського рахунку, в нашій мігрені або в дощовій погоді. Ми відкидаємо безліч того, що відбувається в нашому житті. Ми багато чого не бажаємо визнавати. Через багато подій ми сердимося. Багато від чого ми тікаємо. Ми не хочемо спокійно подивитися на те, що відбувається і прийняти все так, як це є, як трапляється в даний момент. Якщо ми прослідкуємо за найзапеклішими «Ні» в нашому житті, якщо ми зрозуміємо як створюємо і примножуємо свої проблеми - ми зробимо важливий крок в напрямку до того, щоб полегшити своє життя і покінчити з грою в страждання.

Проблеми

Думаю, що кожен з нас коли-небудь відчував злість, розчарування, гнів і т.п. Ця суміш може з'являтись тоді, коли людина отримує не те, що очікувала. Хочу відмітити, що я не написав "те, що хотіла", а саме "те, що очікувала". Для чоловічої половини людства дана проблема є дуже актуальною, оскільки бажання домінувати є настільки сильним, що прості на перший погляд речі здаються "не такими". Правильно сказав один з відомих "Людина не хоче бути багатою. Вона хоче бути багатшою за інших". Особисто я зустрічався з такими тяжким випадками емоційної неврівноваженсті кілька разів і хочу сказати, що всі вони проходять певні обов'язкові стадії. Заперечення - перша з них. Ти відмовляєшся вірити, що так відбулось і стараєшся змінити те, що вже сталось і що змінити неможливо, тому ще більше втягуєш себе в проблеми. Дії, що мають за основу спонтанність і безпідставність приречені на невдачу, яка, як правило, більша за попередню. Друга стадія - визнання. Тобто визнання того, що проблема існує. Це, мабуть, найважливіша стадія, адже без неї неможливо щось змінити. Отже. У нас є, або була, проблема. Час не має значення. Цей факт дає повід задуматись. Та над чим? Про що ми думаємо після поразки? Однозначно про негативні сторони. Ми не помічаємо, як якісно змінюємось. Третя стадія - примирення. Емоції стухають і приходить розуміння того, що факт залишаєтсья фактом і тратити час на бідкання не раціонально. З цього випливає четверта і остання стадія - висновки. Це те, що ми робимо, на жаль, досить рідко. Кажуть, що краще вчитись на чужих помилках, проте, як показує досвід, ми здебільшого вчимось на своїх. Тому правильний висновок - запорука відсутності подібних ситуацій в майбутньому.