Порівняння та конкуренція

Будучи дітьми, які по факту ще не надто заангажовані думками дорослих, ми природньо сприймаємо інших людей як братів чи сестер. Ми цікаві, хочемо контакту, спілкування, спільної радості, нами рухає ігрова цікавість і ми дивимося на інших людей без упереджень.
Але скоро цій невинності приходить кінець, часто навіть задовго до дитячго садка! Мислення в категоріях порівняння та конкуренції веде до того, що в людині розвиваються наступні процеси:
• вона внутрішньо відокремлює себе від оточуючих поруч із нею людей, тому що навчена розглядати їх як потенційних конкурентів;
• вона створює і підживлює в собі такі емоції, як недоброзичливість, зарозумілість, ревнощі, які вона, не може демонструвати відкрито (адже в суспільстві це небажано!), А тому слід сховати їх у собі;
• кладе самоповагу і самоцінність в залежність від того, чи виправдовує вона очікування інших (батьків, суспільство, роботодавця, дружини, дітей і так далі) чи ні, культивуючи, через це, почуття власної неповноцінності та ненависті до себе, відділяючи себе, таким шляхом, не лише від інших, але і, врешті-решт, від самого себе.

Цінність

Що ви зробите з 1000$, якщо отримаєте їх в цю мить просто так? А тепер ще одне питання: що ви зробите з 1000$, якщо будете її самостійно і наполегливо заробляти впродовж певного проміжку часу? Те, що дається безоплатно - не цінується. Цю фразу я чув у дитинстві і вважав її не правдивою. Я хотів бути правим і заперечував її, намагався знайти докази перед самим собою, проте здоровий глузд переміг. Прийшло розуміння того, що ціна і цінність не тотожні. Цінність - це більш психологічна сторона медалі. Для нумізмата цінність рідкісної монети зростає в рази, в порівнянні з пересічним громадянином. Так само і поради - не варто давати їх тому, хто цього не просить. Навіть якщо порада цінна, то вона все-одно не буде ні почута, ні зрозуміла, ні використана. Найціннішими є речі, які даються нам безкоштовно. Кожен побачить серед них "свій" перелік, кожне моє слово має різне значення для окремого читача. Але з досвідом приходить і краще розуміння оточуючого світу, а вірніше розуміння самого себе. Адже центр всесвіту знаходиться тут, в нас самих, всередині кожного.

Вартість подарунків для жінки

Чоловіки, зазвичай, вимірють свою любов дороговизною речей, які вони дарують жінкам. Жінки, в свою чергу, вимірюють кохання в інших "одиницях". У кількості сказаних "я тебе кохаю", у кількості обійм, у вмінні знайти вихід із будь-якої складної ситуації, у спроможності поступатись. Речі тоді відходять на задній план. Це не означає, що жінки не люблять дорогих подарунків. Вони їм лестять. Тоді жінка відчуває свою цінність. Проте зацикленість на цінах, навіть моя, іноді дивує. Це все наша, чоловіча, психологія. Ми оперуємо фактами, а не емоціями. Нам важко зрозуміти як слово може бути ціннішим за діамант. Але це правда.

Десятина

Ті люди, що цікавилися літературою про багатство знають правило десятої частини. І я знав, проте не слідував йому. Воно говорить, що 10% від заробітку потрібно віддавати своєму "джерелу духовного натхнення". У кожного воно може бути різним. Це і пожертва на храм, подання нужденним, оплата лікування і т.д. Головне, щоб це робилось добровільно. Майже всіма, хто починає займатись благодійністю, керує відчуття страху, а не любові. Проте від одного до іншого достатньо короткий шлях і він легший, ніж здається. Я, можливо, ще не до кінця зрозумів всієї суті цього правила, але моя думка міняється вже сьогодні. Всім раджу почитати приклади дії цього закону. Він працює не обов'язково в матеріальному плані, тому контролювати "це" ми не можемо, але те, що вернеться буде мати, обов'язково, більшу цінність, ніж те, що ви віддали. Той, хто заперечує дане правило, скоріш за все, не щирий із самим собою.

Одна шкарпетка

Є багато різних тез про те, що між ціною і цінністю надзвичайно велика різниця. Найбільш наочний приклад я отримав з книжки, яка має назву "Счастье в трудные времена" і хочу його в даному пості процитувати. Отже, це розповідь пана Адена, який під час навколосвітньої велосипедної подорожі ненадовго зупинився у східноафрикансьому селі, щоб допомогти їм збудувати пекарню. Далі йде пряма мова:
На побудову пекарні у нас пішло кілька місяців. Цеглини ми робили з перемелених термітників. Кожного дня нам приходили допомагати сільські діти. В жодного з них не було взуття, але один життєрадісний хлопчик завжди ходив в одній шкарпетці... без взуття - просто в шкарпетці. Йому було років десять.
Врешті-решт мене остаточно здолала цікавість я звернувся до нього.
- Розкажи мені про шкарпетку, в якій ти ввесь час ходиш.
- Мама мені її кожного дня пере, - гордо відповів він. - А я кожного дня її одягаю.
- Так, але чому ти завжди носиш лише одну?
Його, здається, здивувало моє дурне питання, але потім він усміхнувся і відповів:
- Тому, що у мене лише одна і є!

Тепер кожен з нас може зрозуміти яким скарбом може бути для людини "одна шкарпетка".