Пам'ятаєте фільм "Таксі"? В одній з частин творіння Бессона був епізод, коли в червоний мерседес вистрелили жучком, а потім він був пофарбований у білий колір і фарба помішала міліції відстежувати його. Що ви відчували тоді? Вас переповнювали емоції, адже ви знаєте більше, ніж герої кіно. Починався внутрішній діалог, який відрізняється в кожної людини, в залежності від її індивідуальних характеристик. Йдемо далі. Термінатор. Ми знали, що Шварценегер - машина і, зустрічаючись з іншими дійовими особами шедевру, ми в уяві "творили сценарії". Нам подобається знати більше, нам подобається думати, нам подобається вгадувати подумки що буде далі. Інколи навіть голосно. Сюжет, який заставляє нас мислити приречений на успіх, навіть якщо результат інший. Доказом є Тарантіно. Він пішов від протилежного, він показує те, що ми не взмозі все передбачити. Це зовсім інших підхід. Чим більше думок в нас під час перегляду, тим успішніше кіно. Дехто скаже, а "Аватар"? Хіба там є над чим задуматись? Безперечно, адже людство там виступає в ролі агресора, завойовника, винищувача. Всі це розуміють, але водночас не хочуть бути поганими, не хочуть відчувати себе завойовником і внутрішній діалог розгортається знову. А в "Залізній людині"? Коли головний герой тікав з полону або вчився літати - думаю, більшість "бачили" свій розвиток сценарію. Все це тому, що ми любимо творити, ми любимо думати, ми любимо аналізувати що б хто не казав.
Немає коментарів:
Дописати коментар